Доброчинність українського бізнесу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у розвитку початкової освіти

Анотація

Проаналізована суспільна проблема розвитку початкової освіти зазначеного періоду, яка була викликана відміною кріпацтва в Російській імперії, розвитком ринкових відносин, загальною лібералізацією життя імперії. Хоч реформи в галузі освіти, а також земська та міська реформи дали помітний поштовх в освіті, проте незначні кошти державного бюджету не змогли поліпшити справу.
Показано загально-низький освітній рівень населення Російської імперії, який в Україні був ще нижчий порівняно з Європейською Росією, недостатня існуюча мережа освітніх закладів нездатна була задовольнити народне господарство освіченими кадрами. Уряд, по-суті, переклав турботу про освіту на плечі інтелігенції, земств, освітніх, наукових товариств та окремих громадян, яких держава частково стимулювала та підтримувала. Мізерні кошти, які виділяла казна на цю справу, в декілька разів були нижчими від сум, що асигнувалися відповідно у той час економічно розвиненими країнами Західної Європи.
До справи поліпшення освіти, за таких умов, в країні взялися земські й міські організації, інтелігенція, різні наукові й технічні товариства, представницькі об'єднання купців і промисловців та окремі заможні громадяни. Особливо активно взявся за цю справу підприємницький прошарок, що гостріше від інших суспільних груп відчував потребу в грамотних, мислячих і дисциплінованих працівниках. Активно розвивалася громадська просвітницька ініціатива в різних формах – від клопотань перед урядом та організації нових закладів до грошових пожертв й інших видів доброчинності. Діяльність найбільш далекоглядних промисловців і купців не випадково поєднувалася з просвітництвом, оскільки вони усвідомлювали важливість поліпшення загального стану освіти в країні. У повсякденній практиці підприємці постійно відчували брак кваліфікованих кадрів, а їхній підприємницький прагматизм підказував, що кваліфікована праця робітника, особливо службовця, є продуктивнішою. Таким чином, величезна потреба в кваліфікованих кадрах на виробництві й управлінні були додатковим стимулом пожертвувань на підтримку освітніх закладів усіх рівнів.
Окремі підприємці та їх об'єднання, купецькі товариства, протягом другої половини XIX – початку XX ст. активно сприяли розширенню мережі початкових навчальних закладів, будучи зацікавленими в піднятті освітнього рівня як молоді, так і дорослого населення, усвідомлюючи, що праця грамотного працівника є набагато продуктивнішою. Порівняно численна група вітчизняних підприємців розглядається у статті, де виділялися кілька визначних родин: Алчевські, Симиренки, Терещенки, Харитоненки. Вони засновували й утримували народні училища при власних підприємствах, намагалися сприяти проведенню серед робітництва культурно-освітньої роботи, надавали відчутну фінансову підтримку органам місцевого самоврядування з метою організації початкових загально-освітніх закладів як у великих містах – Київ, Харків, Одеса, Катеринослав а також в маленьких селах, з якими тією чи іншою мірою була пов'язана їхня господарська діяльність.
Показано, що благодійники-підприємці будували на власні кошти приміщення шкіл, будучи почесними попечителями, жертвували кошти на їх утримання, надавали земельні ділянки, будівельні матеріали та інше у розпорядження сільських і міських громад, забезпечували учнів навчальними посібниками, одягом і взуттям, оплачували їх навчання. Доброчинна-освітня турбота та допомога з боку бізнесових кіл, дуже часто засвідчувала не лише зацікавленість в підготовці грамотних кадрів для власних підприємств, а й перепліталась з моральною потребою впливати на інтелектуальний розвиток суспільства відповідно до вимог часу.