Вплив Миколаївського торгового порту на економіку Миколаєва ХІХ - початку ХХ століття
Ключові слова:
Миколаївський торговий порт, Миколаївський міжнародний комерційний порт, Миколаївський міжнародний торговий порт, історія морських портів України.Анотація
Метою цієї публікації є висвітлення історії Миколаївського морського
торгового порту від зародження торгового мореплавання в регіоні
сучасного міста Миколаєва до початку ХХ ст. у контексті історичного
розвитку Миколаєва як промислово-комерційного центру Півдня України.
У ХІХ – на початку ХХ ст. порт мав найменування Миколаївський
міжнародний комерційний (або торговий) порт. Автор спиралася на
принципи історизму, об’єктивності, всебічності й комплексності, а
також на соціальні та матеріалістичні підходи до розуміння історії, за
яких економічні аспекти першочергово беруться до уваги під час
дослідження. Вагоме значення мали принципи й методи, напрацьовані
істориками науки і техніки. Використано також методи джерелознавчого аналізу, оскільки дослідження ґрунтується переважно на
архівних джерелах.
Засади торгового мореплавання в Чорноморському басейні було
закладено ще у IX–XIII ст. У 1788 р. на лівому березі річки Інгул засновано
Вільну Гавань, яка вважається прародителькою морського торгового
порту в Миколаєві. Оскільки уряд Російської імперії переслідував мету
створення в Миколаєві центру Чорноморського військово-морського
флоту й через це запроваджував різного роду обмеження, міжнародна
торгівля припинилася.
Миколаївське купецтво в основному займалося забезпеченням Адміралтейства, підприємств морського відомства й флоту потрібними їм
матеріалами й товарами. Після Кримської війни (1853–1856 рр.) та
запровадження обмежувальних статей Паризького мирного договору
(1856 р.) суднобудування в Миколаєві припинилося, Головне управління
Чорноморського флоту та портів було ліквідоване. Миколаїв поринув у
глибоку економічну кризу. Миколаївський військовий губернатор М. Аркас
став ініціатором заснування Російського товариства пароплавства та
торгівлі, однак діяльність товариства не мала значного впливу на
економіку Миколаєва. У 1860 р. Миколаївський військовий губернатор
Б. Глазенап запропонував відкрити порт у Миколаєві для заходу
іноземних суден і експортно-імпортних операцій. Порт відкрито з
1 червня 1862 р Географічно до Миколаєва тяжів регіон, у якому вирощувалися зернові,
тому порт відразу став центром експорту пшениці, жита, вівса, а
також заліза. Уже в перші роки його існування вартість експорту
перевищила вартість імпорту. Подальшому розвиткові хлібної торгівлі
сприяли повернення єврейського населення до Миколаєва, відкриття
митниці 1-го класу, банківських установ, Хлібної біржі, Біржового
комітету й аналітичної камери при ньому, прокладання залізниці. Усе це
загалом сприяло розвиткові фабрично-заводської промисловості в місті,
зростанню кількості населення й перетворенню Миколаєва на
промисловий центр Півдня України.
Однак із часом з’ясувалося, що порт не задовольняє вимогам часу.
Постало питання його реконструкції, проєкт якої було затверджено у
1885 р. Портове управління почало діяти з 1894 р. Його очолював
капітан над портом, який водночас був головою Присутствія із
портових справ – дорадчого органу, до повноважень якого належало
вирішення портових проблем. Порт поділявся на два відділи: закордонний
і каботажний. Під час реконструкції було визначено кордони порту,
збудовано нові набережні, елеватор, склади, порт забезпечено новітніми
на той час вантажувально-розвантажувальними засобами, транспортерами зерна й руди, у зимовий період судна до порту почали проводити за
допомогою криголамів. Разом із цим, було вирішено проблему
поглиблення каналу в Дніпро-Бузькому лимані, оскільки судна з великою
осадкою не могли повністю навантажуватися в Миколаєві й вимушені були
дозавантажуватися в порту «Очаків», а транспортування вантажів до
Очакова вимагало значних фінансових витрат. Також були встановлені
маяки й застережливі знаки.
Це дало можливість значно збільшити вантажообіг порту, який у
1910 р. досяг рекордної цифри – понад 151 млн пудів, у т. ч. понад
115 млн пудів зернових (це складало 14 % експорту зернових усієї
Російської імперії). У цей рік Миколаїв прийняв 527 іноземних суден.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. порт працював на засадах державноприватного партнерства (за сучасним визначенням), у його розвиток
вкладали кошти держава, місто та іноземні інвестори. Таким чином,
історія порту періоду до 1917 р. надає приклад для його розвитку в
ХХІ ст., коли фактично порт працює в тих самих зовнішніх і внутрішніх
умовах, як і у вище досліджуваний період.
Посилання
Hordunovskyi, O. M., Hurzhii, O. I., Reient, O. P. (2017). Torhivlia v PivdenniiUkraini: orhanizatsiia tovaroobihu ta liudskyi potentsial (kinets XVIII – pochatok XX st.). Kyiv : In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
Kovalskyi, V. K. (2004). Stanovlennia ta rozvytok mytnoi spravy na Pivdni Ukrainy z davnikh chasiv do 1917 roku (na materialakh Mykolaivskoi mytnytsi). (Extended abstract of Candidate’s thesis). Odesa. [in Ukrainian].
Levchenko, L. L. (2006). Istoriia Mykolaivskoho i Sevastopolskoho viiskovoho hubernatorstva (1805–1900). Mykolaiv : MDHU im. Petra Mohyly. [in Ukrainian].
Levchenko, L. L. (1998). Diialnist viiskovoho hubernatora Mykolaieva B. O. Hlazenapa na koryst vidkryttia Mykolaivskoho portu dlia pozhvavlennia ekonomiky i torhivli. Pivdenna Ukraina: problemy istorychnykh doslidzhen.
Zbirnyk naukovykh prats, (2), 6–13. [in Ukrainian].
Nikitin, V. I. (1993). Nikolaevskaya hlebnaya birzha. Proshloe I nastoyaschee. Nikolaev. [in Russian].
Reient, O. P., Serdiuk, O. V. (2018). Torhovelnyi balans Ukrainy na pochatku XX st. Kyiv : In-t istorii Ukrainy
NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
Ulyankina, T. I. (2016). Inzhener Lorents Yustus i ego spodvizhniki v portostroenii: Nikolaevskiy torgovyiy port v
kon. XIX – nach. XX v. Nikolaev. [in Russian].
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
Редколегія публікує матеріали, не завжди поділяючи погляди їхніх авторів, зберігає стиль матеріалів, залишає за собою право скорочувати та редагувати тексти. Автор несе відповідальність за зміст статті, достовірність фактів, цитат, дат тощо. Друковані в інших виданнях матеріали до розгляду не приймаються. У разі передруку публікацій посилання на «Історичний архів. Наукові студії» обов’язкове.
